КЛА́ДКА

кла́дка (зменшене — кла́дочка) — дошка або колодка, перев. вербо­ва, прокладена через річку, стру­мок, болото для переходу; також дерев’яний поміст на річці, ставку для прання білизни, полотна то­що; як місток символізує спізнан­ня, єднання, парування молодих, їхнє кохання, щастя, пop.: «Стою на кладці, а мила на гадці» (див. ще оповідання О. Кобилянської «Через кладку»); тут кладка викли­кає думку про милу й символізує шлях до неї; але кладка як шлях до кохання й шлюбу не витримає, як­що дівчина віддасться за нелюба: «Не піду я на кладочку, бо кладочка гнеться, Не піду я за багача, не­хай западеться»; як відомо, верба символізує дівчину, верба над во­дою — дівчину на виданні, а дівчи­на на кладці — кохану: «Стоїть верба над водою, Маю ю на гад­ці, — Мишлять люди підрубати дівчину на кладці» (коханню між хлопцем і дівчиною люди хочуть перешкодити, тобто роз’єднати за­коханих); кладка, до того ж вербо­ва, також символізує шлюб, як у пісні: «Перекину кладку Через му­равку вербову, вербову. Ой час вам, дівоньки, Ой час, голубоньки, Додому, додому. Дівчино Марій­ко, Ти, як тая зірко, зістанься, зістанься, Ти з своїм миленьким, Соколом ясненьким, звінчайся, звінчайся»; за віруванням, душа залишивши тіло, має йти перекиненою кладочкою через прірву між землею і небом: «Котра в Бога щаслива, та перейде, а котра гріш­на, та зараз із кладочки впаде просто в безодню»; ця кладочка асоціюється з сонячним шляхом, тобто шляхом до сонця—дерева (О. Потебня), яким воно постає у народних піснях; nop. народну за­гадку: «Сім миль мосту, а на край мосту дивіна, а на дивіні цвіт на весь світ» (сім тижнів Великого посту, що веде до Великодня); кладка служила також місцем для чаклування; кладка (як і міст) слу­жила й місцем ритуальних боїв; на Буковині на кладці через потік ве­лися ритуальні новорічні змагання (традиційна «борінка»); це відбу­валося опівночі; суть змагання в тому, що одна команда хлопців витісняла («тручала») з кладки ін­шу, не вдаючись до рукопашного бою; переможцем вважалася «Маланка», якій удалося зіштовхнути суперників з кладки; ця команда завойовувала право колядування на чужій території; див. ще міст. Ой у степу річка, через річку кладка (М. Максимович); Край гребельки тиночок, край млиночка кладочка (П. Чубинський). Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 288-289.